Крок у майбутнє
Здається, молодь Прилуччини таки починає відкривати свої очі. Починає змінювати погляд на життя. Якщо ж у нас так мало часу на цій грішній землі, то чому б не присвятити його тим людям, які справді цього потребують. Ми завжди думаємо: що може зробити суспільство для нас, але не думаємо над тим, що ми робимо для нього. Так от нещодавно мені пощастило познайомитися з командою молодих людей, які займаються духовним розвитком Прилук. От знаєте, наче містечко у нас і маленьке, а багато чого все одно пролітає мимо, багато про що, ми навіть не здогадуємося. Навіть свої архітектурні пам’ятки не всі знаємо. Звісно, можна довго розповідати про те, який добрий і класний хлопець Вася чи Петя, але думаю факти будуть говорити самі за себе. Одинадцятого листопада команда волонтерів відвідала дитячий будинок у селищі Майорщина поблизу Прилук. Для діток була поставлена дитяча сценка, яка до речі, зачепила серця і вихователів інтернату. У сценці було яскраво показано внутрішній світ звичайної людини: зависть, лихослів'я, невірство, жадність. І знаєте, що може висилити з нашого серця всю цю нечисть. Звісно, це лише любов. Думаю, ви вже давно помітили, що образи і ненависть ще нікому не допомогли. Лише людина, яка має чисте і прощаюче серце може жити щасливо. Як я дізналася потім, це не єдиний дитячий будинок котрий відвідує команда, назвемо її «Спасіння». Молодь залюбки регулярно їздить в інтернат в Удайцях, відвідує і наш Прилуцький інтернат. Там вони проводять різні ігри, співають пісні, і просто спілкуються з дітьми. Ви навіть не уявляєте, яка шалена любо живе у серцях інтернатних дітей. Вони ніби розквітають, коли бачать, що до них їдуть гості. А ви лише уявіть себе на їхньому місці. Звичайна людина завжди може піти чи в кафе посидіти, чи на дискотеку. А вони лише на подвір’я інтернату. І найприкріше те, що про цих дітей ніби забув увесь світ. Здається державі просто начхати. Уявіть лише, після дев’ятого класу ці діти навіть не мають можливості нормально навчатися. Більшість із них залишаються на вулицях. Найбільше мене здивувало те, що навіть команди з Італії приїжджають в наш маленький інтернат в Удайцях, а Прилучани туди і носа не сують. Але як же смішно, і одночасно прикро читати всі ці статуси на фейсбуках і вконтакті на кшталт: «Мене ніхто не любить» або «Я нікому не потібний». За часту, це нам ніхто не потрібний. Якби ж ви тільки бачили ці закохані очі дітей, які вішаються вам на шию і слізно просять, щоб ви нікуди не їхали. Ось вона бажана Європа, наше майбутнє. Лише помінявши відношення і ставлення до життя, ми можемо змінити державу. Почніть просто з доброго слова, з усмішки, з безкорисливої справи. Лише тоді ви зможете відчути життя на повну. Можливо, ви скажете, що у вас абсолютно нема на це часу. Але як не дивно, часу завжди найбільше в того, хто найбільше працює. Я закликаю вас жити на повну і любити на повну. А не вигадувати собі проблеми і жалітися на життя. Пам’ятайте, коли в серці живе любов, ненависті немає місця.
